За іронією (чи радше логікою) історії українська наукова установа, що фінансувалася польською державою, постала саме в час загострення «українського питання» в Другій Речі Посполитій та посилення ідеологічної війни за душі українців між польським та радянським урядами. Для розуміння контексту постання Українського Наукового Інституту (УНІ) варто нагадати, що кордони міжвоєнної Польщі стали результатом Першої світової війни та двох виграних польською армією локальних війн — з Радянською Росією та з Західно-Українською Народною Республікою. 15 березня 1923 р.

Рада послів Антанти визнала Східну Галичину частиною польської держави, тим самим юридично підтвердивши статус-кво, що встановився внаслідок польсько-української війни. Чи не єдиний зовнішній протест проти такого рішення пролунав з радянського Харкова, де голова Раднаркому і нарком зовнішніх справ УСРР Християн Раковський на сесії ВУЦВК у квітні 1923 року наголосив, що долю Східної Галичини має вирішувати населення регіону. Ця заява стала прологом до польсько-радянського символічного протистояння, об’єктом якого були симпатії українських галицьких еліт.