Поділи Речі Посполитої наприкінці XVIII – на початку XIX ст. були одним із найважливіших переділів кордонів у модерній історії Європи. Кожна з держав, що дістали колишні польські терени, – Росія, Австрія і Пруссія – мусили знайти моделі легітимізації своїх територіальних надбань. Ці пошуки є напрочуд цікавою дослідницькою проблемою, оскільки показують ситуацію непевності і вибору між різними можливими підходами. Наукова актуальність звернення до цього сюжету посилюється тим, що в наявній історіографії питання саме перших років після поділів і саме легітимізаційні аспекти належать до найменш вивчених.